ВІРА НАГОРНА

ЧОМУ ВІЙНА

 

Як  можна  буть  таким  байдужим
 До  мови,  що  Господь  нам  дав?
Ти  ж  дар  той  Божий,  щирий  друже,
На  язык  "братній"  проміняв!

За  те  в  такій  тепер  пошані:
Руїна,  безлад  і  війна
Бо  слово  -  то  наріжний  камінь,
А  не  монета  розмінна́!

Допоки  мова  не  на  часі,
Ми  "мирно"  ждем  кінця  війни
Й  безглуздо  гинемо  в  Донбасі,
Мов  на  закланні  барани.

Та  й,  власне,  слово "українці",
Герої  наші,  не  про  вас,  -
Ви  -  кіборги,  немов  чужинці,
І  Сталінградом  став  Донбас.

 

Як не поліське, то слов'янське,

Скарби - теж чужаків сліди,

А українського катмаськи, -

Якийсь паскудник дослідив!

Усе  ковтаємо  байдуже,
Нас  так  затуркали  "брати",
Що  ми  не  вдумуємось  дуже,
Як  обзивають  нас  кати!

 

Не слухайте, нехай не бреше,-

Принизить хоче наш народ,

От злими язиками й чеше

Увесь оскаженілий "сброд".

 

Трипілля наше, земле наша,

Козацтво наше золоте,

Хай вороги що хочуть кажуть,

Вони ж бо й вороги на те!

 

Гуртуймось, браття українці,

По закордонах не біжіть,

У купі на своїй землиці

Державу й мову бережіть!

Мова  -  душа  народу,  зброя,
Сильніша  "Граду"  й  булави,
Не  віддавай  її  без  бою,  
В  бою  ж  преможи  й  живи!

Дві  мови  у  народу  -  дикість,
Ганьба!  -  минув  її  вже  час!  
Бо то  дводухість  і  дволикість,
То  не  для  нас  і  не  про  нас!