ВІРА НАГОРНА

ЩЕ РАЗ ПРО ПЕКЛО

Як часто я в душі несла образу,

Гнівливість, невдоволення, картання,-

Вони були, бо я до цього часу

 

Не знала про небіжчиків страждання,-

Любові першої веління чесне

В кругах пекельних,наче існування

 

Землі та тверді, янголів небесних,

Навряд чи муки ці коли скінчаться,

І крига зла внизу колись та скресне,

 

Бо правди вищої це мудра праця,

Там горе всім, несе там кару кожен -

Сам за себе лиш, серцю не здригаться

 

І перетнутись дихання не може

Через хворобу чи непослух дочки,

Чи бідність на жебракування схожа

 

Сім'ї того нещасного синочка,

Що марно жде на краще переміни,

Та, хоч кричи, а хоч терпи все мовчки,

 

Роби, як раб останній до загину,

Борись і вір, що добре колись буде...

Життя ж тим часом, рік за роком лине

 

Й не ті, що ТАМ ,а ЦІ - камінням в груди,

Обличчям кидають в слизьку багнюку,

Попід ногами, мов гадюки, блудять,

 

Навіть у сні кричу:"Подайте руку!",

У ямі сидячи,- ніхто й не гляне,

Закони недолугі нам на муку

 

Вгорі приймають,-що їм наші рани!

У вічі- осами, у спину - брудом,

Все рідне знищують лихі погани,

 

Нікчемні крадії, зрадливі брути!

Заступнице свята, Діво Маріє!

Пораду дай нам, як же далі бути?

 

Хто чесні, всі покинули надії!