ВІРА НАГОРНА

Спалахнула зоря на світанку,

Усміхнулась небесная синь,

Вмилась росами літнього ранку

Волошкова ясна далечінь.

 

Швидше, коню, неси мене в поле,

Вітре буйний, назустріч лети,

Чи дала талану мені доля

У дорогу мою, сповісти!

 

Вітер шепче, мені сповіщає:

Попереду чатує біда!

Марно біла хатина чекає,

Біля тину верба вигляда!

 

Вдалині багряніє заграва,

Кінь сахнувся, додолу припав,

Стрепенувся і гриву розправив,

І без вершника вдалеч помчав!

 

А мені б небагато, ще б трошки,

Щоб почула про мене рідня,

Наді мною схилились волошки,

Сталось так - я упала з коня!

 

Не судилось доїхати вчасно,

Та не можу повірить, що тут

Догорить моя свічка й погасне,

І безслідно вітри занесуть.

 

Підніми, підніми мене, поле,

В Українській святій стороні,

Поклонитись красі, що довкола,

Хай поверне надію мені!