ВІРА НАГОРНА

Кам'яниста моя дорого,

Як же тяжко тобою йти,

Спотикаючись об пороги,

Досягати самій мети,

 

Наодинці з чуттям великим,

Під прицілом,-хоч не боюсь!-

Коли все, що не скажеш - дике,

Все крамольне, за що борюсь

 

Неприйнятне , за що печеться

І горить, і спокій втрача,

І схвильовано б'ється - серце,

Випромінює біль в очах!

 

Всі поснули,ніщо не збудить,

Не примусить нас, сплячих, встать,

Зняти маски, змести полуду,

Те, що люди ми пригадать;

 

Що й у нас, як в людей, є хата,

Солов'їна в ній мова є,

Що талантами ми багаті,

І любити нам слід своє:

 

Коломийки, у горах творені,

Думи, що наспівав наш Схід,

Ту красу землі неповторну,

Що чарує й дивує світ,

 

Півмільйона пісень козачих,

Про кохання,- ото казна!

Як бандура співає-плаче!

Їй аналогів мир не зна!

 

Україно, моя любове,

Чом же, мамо, ти вся в сльозах,

Чом дітей безневинною кров'ю

Поливаєш тернистий свій шлях?