ВІРА НАГОРНА

Злітають  мрії  до  небес,
Неначе  іскри  ватри,
І  грає  Моцарта  оркестр
У  літньому  театрі.
Обом  здавалося,  що  жить
Судилося  у  парі,
Але  змогли  нас  розлучить
Звабливі  очі  карі.
Ніколи  вже,  ніколи  вже
Не  стрінемось  з  тобою,
Час  промайне,  усе  мине
І  стане  біль  журбою,
Забуть  не  вистачить  снаги,
Лише  махну  рукою:
Ми  береги,  два  береги,
Розділені  рікою.

Прощання  мить,  останній  жест.-
Мені  ж  на  безталання
Звеліла    доля  інший  хрест
Пронести  без  кохання.
Чорніє  небо    голубе
І  зароста  стежинка.-
О,  як  далеко  до  тебе
Моя  ж  ти  половинко!
Чекаю  так  багато  літ,
Минуле  стільки  значить!
В  душі  той  самий  дивосвіт,
Що  ти  не  зміг  побачить.
Чому  оця  гірка  печаль,
А  не  разом  навіки?
Але,  на  жаль,  повз  мене  вдаль
Течуть  любові  ріки!