ВІРА НАГОРНА

Серце болить, полетіти в блакить мені, мамо,

Хочеться білою пташкою вільно так само,

Сили набратись від вітру, а світла від сонця,

Звісткою доброю тихо постукать в віконце,

 

В небі між зорями та й покружляти,

Горами, долами до тої хати,

Де поселився сум, долі немає,

Звільнить від жалю й дум, що душу крають.

 

Він і вона біля того вікна будуть ждати:

-Як із хорошим, то можеш до нас завітати!

Може, тоді б у них щось і збулось, моя мамо,

Гарно, на диво казково скінчилась би драма,

 

Нехай би ліс сухий забрав погане,

А ранок розігнав густі тумани

І заспівала б я, і пораділа

Була б душа моя пташина, біла.