ВІРА НАГОРНА

Цвіте  конвалія  в    моїм  саду,
А  за  вікном  так  трунко  пахне  м'ята...
До  тебе  я  вже  більше  не  прийду,
І  ти  не  зайдеш  до  моєї  хати.

Ударив  грім,  і  дощ  усе  розмив:
Ту  стежку,  що  до  тебе  я  ходила,
І  ту,  що  ти  конвалії  носив,
А  щось  змінити  нам  уже  несила,-

Відгомоніло    все  і  відцвіло,
Із  птицями  у  вирій  відлетіло,
Минулося,  забулося,  пройшло!
Та  блискавка  нас  навпіл  розділила"

Ідуть  дощі    холодні  та  сумні,
Верба  додолу  нахилила  віти,
Вже  не  повернуться  весняні  дні,
Осиплються,  немов    пелюстки  квітів.