ВІРА НАГОРНА

На згадці затишна палата,

Де чистота передусім,

І ваза з квітами, і м'ята,

Що так нагадує про дім.

 

Лежим безпомічні та кволі,

Надій на зцілення нема,

Вже безпорадних сліз доволі

В подушку вилито дарма.

 

Чи зможе хто порятувати,

Звільнити від пекучих бід?

Та входить лікарка в палату,

Уважно роблячи обхід.

 

Довіку, певно, будем вдячні

За сяйво лагідних очей,

Терплячу, благородну вдачу,

Тягар недоспаних ночей,

 

За те,що хворим віддала ти

Немало сили і тепла,

За вірність клятві Гіппократа,

Що в пору юності дала,

 

За щирий усміх, нелукавий -

Вразливі ж слабі, як малі!-

І за слова, неначе трави

Із прадідівської землі!